Працюйте Господеві зі страхом і радійте Йому з трепетом.

Російська Православна Церква Царської Імперії

Митрополит Онуфрій

Російська Православна Церква Царської Імперії
Плоди духовного окормлення від пророка Іллі.
«Працюйте Господу зі страхом і радійте Йому з трепетом»
Проповідь Митрополита Онуфрія

Брати і сестри, Христос з нами дивися!

- Воістину з нами дивися!

Ось, Милістю Божою, за молитвами Матері Своєї, Господь нас учора сподобив поговорити і сказати слово на допомогу тим батькам, у кого відібрали дітей ці слуги антихристові.

А ось тепер бачимо необхідність поговорити та сказати слово на допомогу, як думаємо, усім нам. Адже, як у нас у всіх багато скорбот, і як у нас немає бажання працювати Богові! Чому? Ось ми часто говоримо: «Я негідний єпископ», «я негідна ігуменя», «я ще щось». І разом із цим, як із нашими словами, якими ми говоримо, що ми негідні, ми зовсім не хочемо там працювати! Тобто ми намагаємося відсунути від себе ту Велику Милість, якою Бог сподобив усіх нас.

А як ми чули від Помазаника Божого, який каже всім нам, що Господь нас заздалегідь ставить , якщо так можна висловитися, «авансом», так? Дає нам якесь служіння і в цьому і навчає . І наводячи приклад: що раніше скільки людям потрібно було часу, щоб досягти – вступити на ту чи іншу посаду, на той чи інший сан, то тепер Господь нам дає це, з дитинства вже нас готував до тієї чи іншої посади. А оскільки ми всі люди грішні, а це Великий Дар від Бога – ті сходинки, на які нас Бог ставить – то, звичайно ж, це абсолютно природно, що у нас виникають збентеження серця, якісь муки серцеві нам важко.

Але якщо ми розберемося, то чого нам важко? Тому що Господь нас через ближніх починає упокорювати, щоб показати нам, у якому стані ми перебуваємо. Навіщо? Щоб людина могла покаятися! Тому що так ми ходимо собі, марнословимо, смиреннословимо, говорячи про те, що «ми грішні», а приходимо на сповідь, і в нас серце взагалі ніяк не бере участь, ті слова смиреннослівні, які ми про себе говоримо. А от коли Бог через ближніх відкриває наш стан, коли нам погано, коли нам нестерпно тяжко від тієї роботи, яку від нас вимагають начальницькі; люди, які нам кажуть, що ми взагалі нічого не можемо робити; і як нам погано від цього. Так ось це «погано» і свідчить нам, за словами Помазаника, те, що це дійсно показує наш справжній стан, наш справжній стан! І ось саме в цьому стані, відчуваючи ці муки сердечні, ми й можемо побачити наше справжнє та реальне становище!

І які ж у нас є, як завжди, два шляхи ? Ми можемо з цим погодитися і почати працювати з собою, сказати собі правду: «Господи, вибач, адже я така правда і є, як мене називають, а в мене серце з цим не погоджується. Так це за словом Помазанника є показник того, що я саме такий і є!» – І тоді буде набагато легше та простіше, і проблеми вже не буде такої великої! Або людина може завзято говорити собі, що «я не такий» і з лайкою кидатися на людину, від якої почув ці слова, які тобі хворі, на які серце у тебе бентежиться.

А ще чому ми торкнулися саме начальствуючих, яких Бог поставив на якісь посади: ігумень, архієреїв. Чому? То відразу, як захист, така якась реакція, людина каже: «Та я не хочу цим взагалі займатися, я не хочу це робити». Ну, ось тепер розберемо: Господь облягає нас у такий великий сан, таку Велику Милість нам подає, а ми кажемо: «Ні, Господи, я не хочу» - але це ж рівносильно якийсь хулі! Невже Господь тобі не передбачав, якось легковажно тебе поставив таким, чи невже тебе поставив таким, щоб якось там знущатися з тебе? Вибач, Господи! Чи поставити тобі якесь скрутне становище, чи дав тобі не під силу? Та ні ж! Звичайно, Господь дає людині лише під силу! І Бог любить людину. І скільки людина зможе понести, щоб людина могла спромогтися Царства Небесного – стільки Господь і дає людині!

Адже ми вчора наводили слова, що вузький і тернистий шлях, що веде до Царства Небесного ! А чому ми, які вважаємо себе грішниками, дуже часто про це говоримо, чому ми вважаємо себе негідними того, що нас Бог сподобив, чому? Буде вірно і правильно, якщо ми вже на початковому рівні скажемо: «Я правда такий є, Господи, вибач, допоможи мені чинити, як Тобі завгодно!» Щоб ми на тій посаді, або на тому місці, де нас Бог визначив, нам працювати Богу, щоб ми плід разом з Богом збирали, а не марнували! І Господь допомагатиме нам Духом Своїм Святим. Розумієте, як це?

Начебто здається - все просто, а як у нас все складно виходить. Чому? Та тому що ми звикли довіряти собі, звикли засуджувати інших, а не себе, не звикли терпіти заради Бога, а що ж нам говорить Помазанник Божий? Чому, коли пророк Ілля, Помазаник Божий терпить за Бога у в'язниці, чому ми хочемо цього уникнути? Чому? Адже, як ми знаємо, що страждає Цар - страждає вся Росія, радіє Цар - з ним тріумфує вся Росія! Так і ми цим можемо з'єднатися і мати частину з Божим Помазанцем. Як Владика казав, сьогодні ми слухали в листуванні з Матінкою Олімпіадою – як це цінно і дорого йти попри разом із Государем, одне й те саме! А як ми радітимемо або як ми уникатимемо скорбот тоді, коли Помазанник у в'язниці страждає за всіх? То ми тоді будемо якісь не вірнопіддані, а незрозуміло хто – адже так само виходить?

Тому, дорогі друзі, ми чуємо і розуміємо, як багато у всіх таких скорбот, як багато людей кажуть: «Я не хочу бути єпископом», «я не хочу бути ігуменією», «я не хочу бути князем», «я цього не гідний» – давайте це все лишимо Богові! Якщо Бог визнає за потрібне, що «я не гідний», що «я не впораюся», то Господь тоді нехай Сам і робить. Навіщо нам свою волю виявляти, навіщо? І давайте будемо подвизатися, що коли Бог поставив – то намагатимемося і відповідати цьому наскільки це можливо. А що нам у цьому допоможе? Це звинувачувати себе, а Бога звеличувати. І цей наш стан – таких мук серцевих – він навчить нас Богові більше кричати, бо від Нього Єдиного можемо допомоги сподобитися. Тільки в цьому стані – казав нам Владика давно, ще років зо два тому, – тільки в цьому стані відкриваються, злітають усі маски; і людина хоч трошки розуміє, якою вона має бути перед Богом, не тільки в розумі себе засуджуючи, а вона бачить, чим вона реальна ..., що в ній сидить - маска злітає! Людина думає, що вона правильна, так ні ж - ось, у тебе маска злетіла через цю скорботу. І тільки в цій скорботі ж з тебе маска злетіла, без цих стислих обставин ти б не побачив себе таким, яким ти є перед Богом, хоча б частково, і вже не було б такого покаяння. Розумієте, як усе промислово? І як добре звинувачуватиме себе, а Бога звеличуватиме, згадуючи і про те, що терпить Помазанник за всю Русь Матушку.

Тому, дорогі друзі, вчора сказали слово нашим батькам, для наших чад, і говорили, як це цінно – йти попри разом з Помазанником, як це цінно, коли Бог сподобляє найціннішого у житті – жертвувати заради Бога! Так і тепер кожен може сказати. Так ви розумієте, так само, як і вчора ми говорили: «Все Небо дивиться на тебе, людина, чи будеш ти просто це приймати, і намагатися працювати з Богом, або ти намагатимешся це скинути з себе, всіляко, різними шляхами: «я недостойний», «зніміть з мене», «я не буду цим займатися. Або людина видихне і скаже: «А Господь, а куди, як на Хресті розбійник один ось так ось кривлявся, всіляко разом намагався зійти з Хреста, не міг зазнавати всіх цих мук, розбійник, який розп'ятий ліворуч був від Господа. А інший розбійник сказав: «Їй Господи, тільки згадай мене у Царстві Твоїм». Також Державний усіх нас навчав, коли така важка ситуація – руки в сторони розставляти, уявляючи, що ти на Хресті, і говорити собі якось подумки і Богу, так, в серці говорити: «Так, Господи, гідний раб Твій у ділах моїх, тільки згадай мене в Царстві Твоїй, не позбави мене Твоєї милості, якою Ти з тобою, якою Ти з Твоїй, трудитися Тобі, допоможи мені бути вірноподаним Твоїм, допоможи мені бути вірним тій клятві, яку ми всі з вами прийняли на вірність Богу, Царю та Батьківщині!»

А тут виходить у нас не Церква Христова, а якесь збіговисько з такою поведінкою, коли хочу – йду, хочу – не йду. Коли в мене добрий стан – всі навколо добрі, а як тільки маленька спокуса приходить – все, всі одразу якісь стають не такі, всі одразу худі стають. А справа все в тому, що людина не звикла терпіти, не звикла! І знову ми хочемо отримати, ми в такому стані кажемо: «Ось як у мене серце не відчуває нічого» – тому, що ми не можемо терпіти, дорогі друзі! Тому вас і закликаємо, тому вам і говоримо – давайте разом потерпимо, попрацюємо Богу!

Ну, як же так? Скільки Государ терпить? Все життя терпить! І якої величі сподобив Господь Свого помазанця, коли протягом усього життя Владика йшов, чому? Тому що Бога хотів найбільше любити на світі, так і нас до цього закликає. І ми всіх кличемо – давайте, друзі, попрацюємо Богу! Хоч би в одинадцяту годину життя, як той ігумен недбайливого монастиря, де вони всі творили беззаконня, і коли напало військо татарське, і запропонували їм зректися Бога в обмін на життя, ігумен вийшов і сказав: «Брати, все життя ми жили негідно, давайте хоча б помремо по-християнськи. Так ось, нам сьогодні-завтра вмирати, скільки на нас іде всього! Образно говоримо: «сьогодні-завтра». Давайте попрацюємо хоч трохи Богові! Адже Господь нас уже стільки удостоїв – це просто словами не висловити! Скільки людей у ​​світі? І яку жменьку людей Бог сподобив отримати Святе Зображення? Це ж якою милістю сподобив нас Господь? А ми навіть малого не можемо зазнати. От і закликаю.

Терпіння полягає лише в тому, щоб докоряти собі. Себе докоряти, себе бачити причиною у всіх наших серцевих муках, тому що серце гріховне, а Бог хоче врятувати людину, ось тому і посилається нам тут, тому що, щоб не бути засудженим зі світом, Господь нас тут, Справедливий і Люблячий Батько, нас судить.

Тому, дорогі друзі, напевно, сьогодні так коротенько сказав, давайте все намагатимемося до Бога молитися, щоб нас Господь сподобив саме такої посидючості, такого бажання: тут потерпіти, тут бути засудженими Богом, тут понести покарання, і в усьому звинувачувати лише одну людину – це нікого більше! А коли виходить помисел на іншу людину, то повставати на себе ще більше і ще більше докоряти собі, як каже Помазанник: «Піднімати себе за шкірку, ще більше йти і Бога прославляти», адже цим самим Господь перемагає бісів. Адже ми настільки з духом нечистим з'єдналися, що слово, яке звернене на ті якості, які ми приймаємо від цього духа нечистого, ми звертаємо їх до себе, і говоримо, що «ні, я не такий», і починаємо заступатися, тому що говорив Помазанник нам ще давно: «Ми не за себе заступаємося, а ми виправдуємо того, який ми виправдуємо того, який ми виправдуємо того, який ми виправдуємо поєднувався!» Отож і давайте Богові надамо можливість Самому питати й упокорювати цього духа нечистого, з яким я сам особисто своєю волею поєднався – і буде добре!

Просимо у всіх вибачення. Будемо подвизатися і намагатися Богу молитися, щоб Господь і нас усіх сподобив Богові працювати і Богу бажати догодити, і себе докоряти в усьому, і слідувати в усьому, і намагатися чути Улюбленого Божого Пророка, Ілію Державного Патріарха Зосиму.

Господу нашому слава, завжди, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь!